Автор: Galina Bastieieva

Реєстрація іноземної компанії у податковому органі в Україні

01 січня 2021 року набув чинності Закон України від 17 грудня 2020 року № 1117 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збору даних та інформації, необхідних для декларування окремих об’єктів оподаткування» (надалі – Закон № 1117).

Законом № 1117, в тому числі, внесено зміни до п. 60 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – Податковий Кодекс), відповідно до яких нерезиденти які мають на території України постійні представництва і станом на 01.01.2021 не перебувають на обліку в податкових органах зобов’язані протягом трьох місяців подати до податкових органів документи для взяття їх на облік у порядку, встановленому п. 64.5 ст. 64 Податкового Кодексу.

Цей трьохмісячний строк був відтермінований наказом Міністерства фінансів України № 62 від 08.02.2021 року «Про затвердження Змін до Порядку обліку платників податків і зборів», який набув чинності 19.03.2021 (надалі – Наказ № 62).
Відповідно до Наказу № 62, нерезиденти зобов’язані протягом двох місяців з дати набрання чинності цим наказом стати на облік у контролюючому органі, тобто до 19.05.2021 року.

Для цього нерезидент повинен звернутися до податкової інспекції за місцезнаходження свого постійного представництва з наступними документами:

1. заявою за формою 1-ОПН (нова форма, затверджена Наказом № 62), та супровідним листом довільної форми.
2. до заяви додаються копії таких документів (з пред’явленням оригіналів):
   • витяг з відповідного бізнес-реєстру (торговельного, банківського або іншого реєстру, в якому фіксується факт державної реєстрації компанії, організації), виданого в країні реєстрації іноземної компанії, організації та легалізованого в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, що супроводжується нотаріально засвідченим перекладом українською мовою;
   • документа, що підтверджує присвоєння ідентифікаційного (реєстраційного, облікового) номера (коду) нерезидента в країні його реєстрації, якщо у витягу з відповідного бізнес-реєстру не зазначені відомості про такий номер (код), що супроводжується нотаріально засвідченим перекладом українською мовою;
   • документа, яким підтверджуються повноваження представника нерезидента. У разі якщо такий документ виданий в країні реєстрації нерезидента, він повинен бути легалізований в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та супроводжуватися нотаріально засвідченим перекладом українською мовою. 

   В цьому випадку йдеться не тільки про повноваження подавати документи до контролюючого органу, але і повноваження представляти інтереси самого нерезидента в Україні, дані про таку особу вказуються в заяві в графах «керівник» та «головний бухгалтер». Разом з такою довіреністю подається копія паспорту, ідентифікаційного коду та/або іншого документа, що містить інформацію, яка зазначається в заяві.

   • документа про акредитацію (реєстрацію, легалізацію) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації на території України.

У випадку створення відокремленого підрозділу після набрання чинності вищезазначених змін до Податкового Кодексу, нерезидент повинен стати на облік у контролюючому органі у десятиденний строк після акредитації (реєстрації, легалізації) на території України відокремленого підрозділу за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

Одночасно із взяттям на облік нерезидента здійснюється взяття на облік відокремленого підрозділу такого нерезидента.

Податковим Кодексом також передбачені інші підстави для обов’язкової постановки на облік нерезидента у контролюючому органі, а саме:

• придбання нерухомого майна або отримання майнових прав на таке майно в Україні;
• відкриття рахунку в банках України;
• набуття права власності на інвестиційний актив в іншого нерезидента, який не має постійного представництва в Україні.

Наслідки для іноземної компанії та її представництва, у разі, якщо вказані вимоги законодавства не будуть дотримані.

У разі встановлення контролюючим органом за результатами податкового контролю ознак ведення нерезидентом господарської діяльності на території України, зокрема здійснення резидентом діяльності в інтересах нерезидента через відокремлений підрозділ, у тому числі, що має ознаки постійного представництва, без реєстрації нерезидента в податкових органах, контролюючим органом призначається перевірка такої діяльності.

Якщо перевіркою встановлено ведення нерезидентом діяльності через відокремлені підрозділи, у тому числі постійне представництво в Україні без взяття на податковий облік, контролюючий орган складає акт перевірки. На підставі акта перевірки контролюючим органом може бути прийнято рішення про взяття на облік такого нерезидента в Україні без заяви нерезидента та отримання заперечення до акта перевірки.

Відповідно до абзацу другого пункту 60 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу, перевірки щодо нерезидентів (іноземних компаній, організацій), які здійснюють господарську діяльність на території України та які повинні були стати на облік у порядку, встановленому пунктом 64.5 статті 64 Податкового Кодексу, та якими не були виконані вимоги абзацу першого цього пункту, та щодо їх відокремлених підрозділів, у тому числі постійних представництв, що перебувають на обліку, можуть бути призначені з 1 липня 2021 року.

Пунктом 117.4 статті 117 Податкового Кодексу встановлено, що ведення нерезидентом (іноземною юридичною компанією, організацією) діяльності через відокремлений підрозділ, у тому числі постійне представництво, без взяття на податковий облік у порядку, передбаченому Податковим Кодексом тягне за собою накладення штрафу на нерезидента в розмірі 100 000 гривень. 

Вищезазначені нововведення викликали багато практичних питань, на які податкове законодавство має неоднозначні відповіді.

Задля усунення неоднозначного трактування окремих норм податкового законодавства Міністерство Фінансів України 19.05.2021 року своїм наказом № 277 затвердило Узагальнюючу консультацію щодо взяття на облік (реєстрації) нерезидентів у контролюючих органах і виконання нерезидентами обов’язків платників податку на прибуток підприємств в Україні та надало відповіді на 6 основних питань.

Серед них, ми виділили два, на наш погляд, найпоширеніших серед суб’єктів господарювання питань.

Перше: хто саме тепер повинен сплачувати податок на прибуток, сам нерезидент – платник податку чи його постійне представництво?

Мінфін роз’яснив, що податок сплачує нерезидент через своє постійне представництво, за умови, що представництво має відповідні повноваження.

Тобто представництво може сплачувати податок на прибуток за нерезидента за умови надання відповідних повноважень керівнику представництва як представнику нерезидента відповідно до довіреності.

Друге питання стосується того чи повинен нерезидент, який має відокремлений підрозділ в Україні, що знаходиться на обліку у контролюючих органах, але не утворює постійне представництво та не зареєстрований як платник податку на прибуток ставати на облік в податкових органах.

Мінфін роз’яснив, що у цьому випадку нерезидент повинен стати на облік в органах податкової служби без реєстрації платником податку на прибуток.

Мусимо визнати, що процедура реєстрації нерезидента у зв’язку з здійсненням ним діяльності через відокремлені підрозділи, в тому числі постійне представництво є новою та має безліч нюансів, контролюючи органи продовжують надавати роз’яснення щодо них та вносити зміни, які повинні бути враховані при збиранні, заповненні та подачі документів до контролюючого органу.

ЮК «Лаудіс» завжди готова допомогти Вам у цьому, а також у створенні представництва, його акредитації на території України, інших процедурах, пов’язаних з веденням діяльності нерезидента в Україні.

Як відомо, з набранням чинності 28 квітня 2020 року Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі – Закон № 361-IX) у юридичних осіб, які існували до набрання чинності цим Законом з’явився обов’язок подати державному реєстратору інформацію про кінцевого бенефіціарного власника в обсязі, визначеному цим Законом, та структуру власності протягом трьох місяців з дня набрання чинності нормативно-правовим актом, яким буде затверджена форма та зміст структури власності. 

Відповідно, було доповнено Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про реєстрацію) та зобов’язано всіх новостворених юридичних осіб протягом 14 календарних днів подавати інформацію та документи про кінцевого бенефіціарного власника державному реєстратору та в подальшому оновлювати її та повідомляти про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення, та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують ці зміни.

Форма та зміст структури власності затверджено

11.06.2021 року в «Урядовому кур’єрі» опубліковано Наказ Міністерства фінансів України № 163 від 19.03.2021 року «Про затвердження Положення про форму та зміст структури власності» (далі – Наказ № 163), який набирає чинності через місяць, а саме 11.07.2021 року, а тому вказаний строк у 3 місяці нарешті почне свій відлік з 12.07.2021 року.

Відповідно до Наказу 163, структура власності за формою є офіційним документом, що являє собою схематичне зображення структури власності юридичної особи, яка відображає всіх осіб, які прямо або опосередковано володіють цією особою самостійно чи спільно з іншими особами або незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

Зразки складання схематичного зображення структури власності оприлюднюються на офіційному вебсайті Мінфіну.

Хто є бенефіціаром щодо якого треба подавати детальну інформацію

Законом № 361-IX, відповідно до якого прийнято Наказ 163 закріплено, що кінцевим бенефіціарним власником є:

для юридичних осіб – будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

для трастів – засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

для інших подібних правових утворень – особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного  капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного капіталу або прав голосу юридичної особи через пов’язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов’язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

Тобто, незважаючи на відображення у структурі власності всіх осіб, які прямо або опосередковано володіють юридичною особою, в заяві за формою 6 подається інформація лише про тих, осіб, які відповідають визначенню кінцевого бенефіціарного власника, закріпленого у Законі № 361-IX та необхідний документ подається лише щодо цієї особи (осіб).

Перелік документів що подаються

Відповідно до ст. 17-1 Закону про реєстрацію для підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи подаються такі документи:

1. заява про підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (форма 6);
2. структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства;
3. витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи – нерезидента в країні її місцезнаходження – у разі, якщо засновником юридичної особи є юридична особа – нерезидент;
4. нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи – для фізичної особи – нерезидента та для фізичної особи – резидента, якщо у нього паспорт старого зразку (книжка).

Додаткові документи

Наказом також передбачено, що у певних випадках, може виникнути необхідність у поданні додаткових документів до структури власності.

Так, у разі наявності у структурі власності юридичної особи іноземних юридичних осіб та/або осіб, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав, трастів, інших подібних правових утворень до схематичного зображення структури власності також мають додаватися офіційні документи (їх копії, зокрема нотаріально засвідчені копії), що підтверджують належність цим особам, трасту та/або іншим подібним правовим утворенням корпоративних прав у юридичній особі, крім випадків, коли відомості про відповідних суб’єктів наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

У разі наявності у структурі власності юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника, відомості щодо можливості здійснення яким вирішального впливу на управління або діяльність такої юридичної особи чітко не відслідковується за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань чи за документами, які подаються для проведення реєстраційної дії у пакеті документів разом із структурою власності, до схематичного зображення структури власності також мають додаватися офіційні документи (їх копії, зокрема нотаріально засвідчені копії), що підтверджують можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).

Зокрема, такими документами можуть бути: 

• договір купівлі-продажу або дарування корпоративних прав (частки в статутному капіталі); 
• рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) юридичної особи про визначення розміру статутного (складеного) капіталу та розмірів часток учасників; 
• акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному (складеному) капіталі юридичної особи; 
• виписка з рахунка в цінних паперах депонента; виписка з рахунка в цінних паперах номінального утримувача; 
• договір управління майном; 
• договір про створення трасту; трастова декларація та/або угода; 
• свідоцтво про шлюб; витяг, виписка чи інший документ з офіційного джерела, в тому числі торговельного, банківського, судового реєстру; 
• інші документи, що підтверджують здійснення вирішального впливу (контролю) на діяльність юридичної особи.

Чи може ТОВ не мати бенефіціарних власників?

Ми очікуємо роз’яснень від Міністерства Юстиції щодо цього питання. На сьогоднішній день, практика складається таким чином, що реєстратори не вимагають інформацію щодо бенефіціарних власників у випадку коли учасниками товариства з обмеженою відповідальністю є акціонерні товариства (як українські, так і іноземні) і неприбуткові організацій.

Порядок подання документів

Заява та документи подаються в паперовому або електронному вигляді, особисто (представником) або поштою. У разі подання заяви про державну реєстрацію поштовим відправленням справжність підпису заявника повинна бути нотаріально засвідчена.

У випадку подання заяви документів не керівником юридичної особи, або у разі створення – не засновником (іншою уповноваженою зборами особою), до документів також додається оригінал, (нотаріально засвідчена копія) документа, що засвідчує повноваження представника (крім випадку, якщо відомості про повноваження цього представника містяться в Єдиному державному реєстрі).

Щодо розміру адміністративного збору за подання інформації про кінцевого бенефіціарного власника, якщо юридична особа подає документи впродовж вищезазначеного тримісячного терміну, то адміністративний сбір не сплачується, у випадку одночасного внесення інших змін до відомостей Єдиного державного реєстру про юридичну особу чи закінчення тримісячного строку з дня набрання чинності нормативно-правовим актом, яким буде затверджена форма та зміст структури власності, адміністративний збір буде справлятися у розмірі, встановленому статтею 36 Закону про реєстрацію (0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 717 грн. в 2021 році).

Наслідки недотримання вимог законодавства щодо повідомлення про кінцевого бенефіціарного власника.

Кодексом про адміністративні правопорушення України передбачено, що неподання або несвоєчасне подання державному реєстратору інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи або про його відсутність, або документів для підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи тягне за собою накладення штрафу на керівника юридичної особи або особу, уповноважену діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), від 17 000 грн до 51 000 грн. 

ЮК «Лаудіс» завжди готова надати кваліфіковану професійну допомогу та супроводжувати Вас у процедурі щодо інформування державного реєстратора про кінцевих бенефіціарних власників.

Поняття зовнішньоекономічного договору.

Основний Закон, який регулює в Україні зовнішньоекономічну діяльність це Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», № 960-XII від 16.04.91 (надалі – «ЗУ «Про ЗЕД»).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) (надалі – «Договір» та/або «Договір ЗЕД») це домовленість двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Вимоги до сторін та Договору встановлені ст. 6 ЗУ «Про ЗЕД» і їх не так багато.

Сторони Договору мають бути здатними до укладення Договору відповідно до законодавства України та/або закону місця укладення Договору.

Сам Договір повинен бути складений у відповідності до вимог законодавства України з урахуванням міжнародних договорів України.

Сторони Договору також мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це прямо не заборонено законами України.

Яскравим прикладом застосування таких правил є міжнародні правила Інткотермс.

Форма Договору ЗЕД

• Договір ЗЕД укладається у простій письмовій або в електронній формі
• У разі експорту послуг (крім транспортних) ЗЕД Договір може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги.

Якщо сторони вирішили укласти Договір в електронній формі, вони повинні керуватися вимогами Закону України «Про електронну комерцію» та Закон України «Про електронні довірчі послуги».

Умови Договору ЗЕД

Сторони мають право укладати будь-які види ЗЕД Договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Незважаючи на те, що Сторони вільні у виборі права, яке буде застосоване до Договору, та при виборі ними законодавства іншої держави ніж Україна, Договір ЗЕД може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Враховуючи це, стає очевидним, що при укладенні договору, при визначенні його істотних умов, Сторонам необхідно користуватися вимогами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законів та підзаконних актів України, до певного виду договору.

Істотні умови Договору ЗЕД.

Цивільний кодекс України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Також, кодексом встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до Цивільного кодексу України, істотними умовами будь якого договору є:

• умови про предмет договору;
• умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду;
• усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні за змістом норми містить і Господарський кодекс України, але виділяє, що сторони у будь-якому разі повинні погодити ціну та строк дії договору.

Підсумовуючи вищевикладене, умови про предмет, ціну та строк є істотними для будь якого договору, щодо інших істотних умов, то їх перелік встановлюємо для кожного договору окремо, враховуючи волю та домовленості сторін та вимоги чинного законодавства до такого виду договору.

Уважно потрібно поставитися до місця укладання Договору і судових спорів. Від цього може залежати застосовне до Договору право (якщо в ньому немає спеціального застереження про це), яке буде оподаткування і які витрати понесуть сторони на вирішення спору, якщо він виникне.

Наказ Мінекономіки про форму Договору ЗЕД

Окремо хочемо звернути увагу, що до 07.08.2020 року, діяв наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України N 201 від 06.09.2001 р. «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», якій містив детальні вимоги до умов Договорів ЗЕД.

Серед переліку обов’язкових таких умов він виділяв наступні:

• Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.
• Преамбула.
• Предмет договору (контракту).
• Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).
• Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг).
• Ціна та загальна вартість договору (контракту).
• Умови платежів.
• Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг)
• Упаковка та маркування.
• Форс-мажорні обставини.
• Санкції та рекламації.
• Урегулювання спорів у судовому порядку.
• Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

Серед умов, які можуть бути включені у Договір за домовленістю сторін, Наказ виділяє наступні:

• страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін.

Незважаючи на втрату чинності цим наказом, вважаємо, що його положення можна застосовувати як певний гід при складанні Договорів ЗЕД.

Імперативні норми

Сторони Договору ЗЕД вільні у виборі права, застосовного до Договору або його окремих положень, при цьому все ж необхідно враховувати положення Закону України «Про міжнародне приватне право» про так звані, імперативні норми.
Вказаним законом встановлено, що незалежно від права, яке підлягає застосуванню до Договору, дію імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, обмежити не можна.

Прикладом таких норм є обов’язкова нотаріальна форма договору про відчуження нерухомого майна та його реєстрація державою.

Важливо пам’ятати про імперативні норми, встановлені Національним Банком України що до розрахунків за Договорами ЗЕД.

Приведемо приклад:

• постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 5 «Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» встановлені граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, які становлять 365 календарних днів.

Одразу звертаємо увагу, що термін «Товар» тут вживається у значенні, встановленому ЗУ «Про ЗЕД», а саме:

«Товар – будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі)».

Тобто законодавчо встановлено, що оплата за Договором ЗЕД, а також поставка товару, надання послуг, виконання робіт, повинні бути здійснені протягом 365 днів. Порушення цієї вимоги тягне застосування заходів впливу у вигляді штрафних санкцій.

Граничні строки не поширюються на:

операцію з експорту, імпорту товарів (уключаючи незавершені розрахунки за операцією), сума якої (в еквіваленті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на дату здійснення операції) є меншою, ніж розмір, передбачений статтею 20 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” (далі – незначна сума), крім дроблення операцій з експорту товарів або дроблення валютних операцій

Станом на день публікації цієї статті незначна сума складає до 400 тисяч гривень.

Це основні умови до Договорів ЗЕД, на яких хотілося зробити акцент у статті, загалом, при коректному складанні Договору зовнішньоекономічна діяльність не є чимось складним.

Законодавство України не вимагає спеціальних дозволів, ліцензій для здійснення компаніями або підприємцями України зовнішньоекономічної діяльності.